Костянтинівська церква

В 1828 році збудована і освячена Костянтинівська церква. Вона стоїть за селом край польового шляху на підвищенні правого берегу Сули. Внаслідок розташування в зоні найвищої композиційної активності церква домінує в ландшафті, її добре видно з віддалених видових точок.

У середині XVІІ ст. неподалік Костянтинова стояла парафіальна дерев`яна Василівська церква. 1780 року, коли власником села був граф Іван Олександрович Головкін, за указом київського  митрополита Василівську церкву розібрали й на її місці коштом І.О.Головкіна спорудили нову дерев`яну церкву Успіння Богородиці з бічним вівтарем св. Василя Великого. Через 46 років без відомих причин цю церкву зламали і на її місці за кошти вже іншого власника села графа Юрія Олександровича Головкіна збудували цегляний храм у  класичних архітектурних формах, освячений у серпні 1828 року. У 1930-х роках церкву закрили й до кінця радянської доби використосвували як колгоспну комору. Біля церкви були поховані власник маєтку граф Ю.Головкін та його спадкоємець Є.Голіцин. Обидва склепи були зруйновані і пограбовані в роки революційних подій та громадянської війни 1917-1922 роках.

Церква має об`ємно-просторову структуру, традиційну для української сакральної архітектури, проте дещо трансформованому під вливом класичних розпланувально-просторових схем. Храм тридільний, однобанний, збудований «кораблем». Напевне, за задумом замовника Ю.І.Голіцина, який займався морськими справами при царському дворі тодішньої Росії. За характером архітектурних форм Успенська церква близька до типу храму-пам`ятника. Муровна вона з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині ланцюговою системою. На фасадах по цегляних профілях штукатурним ліпленням були виконані вишуканого рисунку карнизні тяги з сухариками. Західна і східна арки стягнуті парними залізними затяжками. На деяких вікнах збереглися первісні ковані залізні грати ромбовидного рисунку. Протягом радянської доби первісні дахи були втрачені.

Церква в Костянтинові, не зважаючи на часткові втрати й руйнування, є рідкісною за цільністю образу й досконалістю композиції архітектурною пам`яткою пізнього провінційного класицизму. Тут органічно поєднано традиції украЇнської церковної архітектури зі стильовими рисами загальноімперського класицизму та певними впливами романтизму.

В 1892 році в Костянтинівській церкві службу Божу правив Георгій Вікторович Затворницький, допомагали йому псаломники Данило Харламович Яременко та Анатолій Сафронович Братишевський. Підлога в церкві, на відміну від інших, де, як правило, дощана або з керамічної плитки, майстерно викладена кругляками з дерева, які відповідали одне одному як за формою, так і за розмірами. Перед входом до церкви розташований паперть. В притворі знаходилися миряни, які вивчали істини віри та правила християнського благочестя. У ньому молилися і ті, хто за найтяжчі гріхи тимчасово відлучалися від причастя святих Таєн Христових. В середній частині храму під час богослужіння стояли і молилися чоловіки праворуч, а жінки ліворуч. У східній частині храму на підвищенні знаходився вівтар. Перед ним праворуч та ліворуч - півчі та читці. Тут же стояли церковні хоругви, які виносилися з храму під час хрестних ходів.

Іконостас являв собою дощану стіну, прикрашену іконами, які розташовувались горизонтально в кілька рядів. Вшанування їх суворо визначено. Праворуч - образ Спасителя, ліворуч - Божої Матері. За іконою Спасителя - Пресвята Богородиця. Далі розміщали святі лики тих, кого особливо шанували в нашій місцевості. Збоку правого ряду іконостасу знаходилися одностворні двері. Вони вели до жертовника. Через них виносили святе Євангеліє, святі дари, Животворний хрест і святу Плащаницю у визначені моменти богослужіння. Через них виходили диякон і священик для здійснення кадіння, виголошення промови.

Дзвіниця, була побудована дещо пізніше церкви, теж із цегли.  За розмірами значно менша за церкву, але далеко вища за неї. Шістнадцять дзвонів різних розмірів, розміщених на дзвіниці, скликали мирян на богослужіння, повідомляючи їх про радісні та недобрі новини. Від Божого храму майстерно виготовленими з білого мармуру східцями можна було спуститися аж до річки Сули. По них у визначене свято носили святити воду.

Щороку в десяту п`ятницю після Великодня всі миряни Костянтинівського приходу, а це значить жителі «деревни Березняки и местечка Константиновъ Крестовымъ ходомъ шли къ часовне, где когда-то обновилась была чудотворная икона Божіей Матери, неизвестно теперь где находящейся...» Це свято переходило у  всенародне гуляння. Загальна кількісь мирян приходу становила у 1892 році становила 1169 осіб. За рік в них народилося 29 дівчаток та 43 хлопчики, померло 48 душ, зареєстровано 26 шлюбів.

На території садиби святині була побудована церковна сторожка та будинок для церковного притчу. Божому храму належало 78 десятин. З них 6,5 дес. під садибою, 17,5 дес. лісу та 54 дес. ріллі та пасовищ. Священик тоді за рік отримав 90 карбованців плати, псаломщики - по 27 карбованців.

Суспільної землі у мирян налічувалося близько 1 тисячі десятин. «Общественного выгона у крестьян собственников с.Константиновъ Курмановской волости 13 дес. 1538 кв. саж.; у козаковъ, по плану, 64 дес. 1300 саж., но они его запахали и пользуются лишъ крестьянским. Полевая земля в нихъ въ 3-х сменахъ. Дальше поле въ 5 верстахъ. Поля бугроватые. Почва глинистая. Есть небольшой участок заливного сенокоса около р.Сулы. Поля удобряют, иначе урожая не бываетъ. Скотъ пасутъ по выгоне, толоке, стерне и по неудобнымъ местамъ (провальямъ). Некоторые хозяева отдаютъ скотъ на выпасъ в экономию, плата по 5 руб. Отъ  штуки рабочего скота за все лето, и по 3 руб. - за гулевой, при экономическомъ пастухе».

В 1901 році настоятелем Божого храму Успіння Богородиці стає молодий священик Микола  Ананійович Комарицький, який на відміну від попереднього отримував заробітної плати за рік 300 карбованців. Беззмінним церковним старостою протягом багатьох років є селянин Іван Іванович Федина. Потім було побудовано ще один притчовий будинок, а в церковній сторожці знаходилась бібліотека. Церковно-приходська школа розміщалась у власному будинку і церковно-приходського попечительства. Добавилося на початок ХХ ст. в церкві і прихожан. По звітності за тоді було 630 жінок і 613 чоловічої статі. У 1910 році в самому лише Костянтинові у 186 господарствах проживало 1103 душі.

Останнім батюшкою Костянтинівської святині був Іван Діятолович, який після закриття церкви поселився в Березняках, де і помер з голоду в страшному 1933 році. Неодноразово пограбований, знедолений, як і його священик та прихожани, храм з роками став приходити в непридатність.

Будівлю в 1990 році було досліджено  заслуженим працівником культури України, членом-кореспондентом Української академії архітектури Віктором Васильовичем Вечерським і включено до Зводу пам“яток історії та культури України, поставлено на державний облік як пам“ятку архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним номером № 300-СМ

(Скрипченко І. В., Абаровський І. К Недригайлів­щина: у дзеркалі історії. – Суми: "Собор", 2010.)

Ведомость сколко в Лубенском Карабинерном полку действително служащих и в

домах своих хозяевами почитающимися козаков находитца, сочинена 1784 

года, декабра “…” дня.

Сотне Костантиновской

Иван Короткой                  в домах почитающиесь хозяевами

Григорий Ващенко

Козма Яловый

Василь Згиблий

Артем Жаль

Иван Пятчинин

Степан Сидоренко

Потап Вакула

Григорий Харина

Алексей Синда

Прокоп Богословец

Иван Дорошенко почитающиес[ь] хозяевами

Кирило Козел

Семен Журавель

Степан Мелешко

Леонтий Павлюк

Трофим Белик

Григорий Костюк

Андрей Нечпай

Макар Тимошенко в домах

Григорий Бехало

Сава Лаврик

Павел Лаврик

Тимофей Лущан

Трохим Иванченко

Каленик Рогаль

Герасим Зацаринний

Василь Лисюк с отцами

Клим Татенко

Моисей Токарь

Гаврило Гумен

Иосиф Олешко

Максим Стойка

Василь Грек

Игнат Зененко      неотделенно

Харитон Корж

Степан Симон

Василь Полдень

Иван Стойко

Андрей Саливон

Марко Проценко

Илия Оксан

Яким Сиволап            при матки неотделено

Павло Науменко в домах

Михайло Губка

Алексей Трухин

Емелиян Палений

Григорий Демочко

Трохим Потебня

Иван Грицай

Федор Седко

Иосиф Сушко                   с отцамы

Федор Гур

Дмитрий Могилевец

Алексей Могилевец

Гаврило Костюк

Марко Макаренко

Зеновий Охватенко неотделенно

Иван Волинский

Степан Овденко

Иосиф Лисогор

Андрей Нечпай

Иван Самойленко

Дмитрий Глизина

Василь Омелченко

Сидор Хоменко

Артем Шкабурда жытелствуют

Ефим Товчигречка

Лукян Лапко

Василь Дрозд

Наум Щербина

Никита Товчигречка

Александр Ковтун

Никита Сероштан

Григорий Саливон

Сидор Дмитренко в домах

Корней Нагорний

Зосим Стебка

Игнат Стародуб

Семен Сидоренко

Нестор Корчака

Степан Иванисенко         с отцами

Андрей Черниш

Мартин Подрег

Иван Ющенко

Еремей Морозченко

Яков Шовкун                    и братамы

Кирило Рак

Ефим Сирота

Иван Ковтун

Никита Ковбаса

Джерело : Проект «ОТКУДА РОДОМ»   

(ЦДІАК Ф.736, оп. 1, спр. 207)